Літературно-краєзнавча палітра "Села мого святий нетлінний дух…" (творчий звіт юних літераторів школи)

Мета: навчити учнів самостійно добирати і систематизувати матеріал відповідно до теми висловлювання, будувати логічно правильне і композиційно завершене повідомлення, збагачувати словниковий запас і граматичну будову усного мовлення учнів;

 розвивати творчу уяву та діяльність учнів, вміння самостійно працювати над вираженням власних думок, створенням творчих презентацій;

виробляти високий естетичний смак, вміння користуватися словом; виховувати любов до рідного краю та повагу до своїх односельців; формувати духовно багату особистість.

Учитель. Шановні присутні! Ми вітаємо усіх у цій залі на творчому звіті юних літераторів нашої школи, який пройде у формі літературно-краєзнавчої палітри "Села мого святий нетлінний дух…".

Усі слова щирої любові до рідного села, рідного краю, які прозвучать сьогодні є поетичними рядками наших юних дарувань.

Отож запрошуємо усіх поринути у чарівний світ поезії, пройтися духовними стежинами нашого села, зазирнути у його багатовікову історію, напитися життєдайної води з криниці любові, краси й добра.

Де шелест трав і казка вечорова,

І смуток нив, і сонця дивний рух,

Сія над степом українським, як основа,

Села мого святий нетлінний дух…

(Звучить музика. Виходять учні.)

1 учень. Із плакучих верб та степового роздолля, із шовкової трави та цілющої води починається наше рідне село Новов'язівське, древнє, сивочоле й вічно молоде.

Учитель.  Любов до рідної домівки, рідного  села звучить у віршах  учнів 9 класу Омельницького Миколи, Сахацької Надії та  Морозова Максима.

(Звучить лірична мелодія).

2 учень. Село моє! Тут народилась я,

Тут пісня мамина і батькові слова,

Бабусина тут казка, рідне слово.

Село моє – життя мого основа!

Дитинства спогад тут і вірні друзі,

Що допоможуть у біді і тузі.

Шовкові трави, пісня солов’я –

Найкраща в світі Новов’язівка моя!

3 учень. На широких вулицях у затишних будинках - краса і неповторність рідного села.

Тут забувається метушливість, плин часу і незгоди, а відчувається лише спокій, рівновага, мир і радість у душі. І зростає гордість за рідне село, за тих, хто його будував, вкладаючи в кожний камінець любов і частинку своєї душі.

(На фоні музики)

4 учень. Я народився в Новов’язівськім –

Найкраще в світі у селі моїм!

Тут гарні верби і широкий став,

І степ безмежний з різнобарв’ям трав.

Село красиве влітку й восени,

Коли в багрянці дивнім клени й ясени.

Чудове теж узимку й навесні,

Коли струмки співають голосні.

Село моє – мов казка наяву!

Люблю села свого красу нову.

Захоплююся ним і бачу в снах –

Нехай живе село моє в віках!

(Пісня "Село моє")

Вчитель. До історії села, до родовідної пам’яті звертаються у своїх прозових та поетичних творах учениця 9 класу Ткаченко Богдана, учень 10 класу Погорелов Богдан та учні 11 класу Чесноков валерій, Мотінова Карина та Чорна Марина.

5 учень. Історія нашого села тісно пов'язана із ім'ям козака Андрія Ханделея, якого  у  1780 році за військові та бойові заслуги перед військом Запорізьким, за хоробрість і кмітливість, виявлені при захисті рідного краю та звільненні полонених християн з Бахчисараю та Константинополя, було нагороджено великою ділянкою степової землі навколо хутірського поселення Кочерезький.

Тоді село мало 37 дворів, які були розташовані на площі 10 га.

З того часу минуло вже 235 років.

6 учень. Назву Ханделеївка село мало аж до 1959 року, а потім, об'єднавшись з хуторами у колективне господарство "Прогрес", стало називатися Новов'язівським.

7 учень. Один із синів Андрія Ханделея, Олексій, був протопопом Павлоградським.

Онук засновника села -  Павло Олексійович -  був полковником російської армії. На честь перемоги над наполеонівською  армією  у Вітчизняній війні 1812 року він у 1814 році за свої кошти побудував у селі церкву імені святих апостолів Петра і Павла.

Саме з цього часу Свято - Преображенський храм є німим свідком життя нашого села протягом двох століть.

8 учень. Височіє храм Петра і Павла

Над степами в рідному селі…

Дзвоном голос його чути зрання:

Щось говорить небу і землі.

Височіє храм… Приходять люди …

200 років - дата немала:

Скільки пережито і почуто,

Скільки бачив храм цей і земля.

Пережито горе й лихоліття,

Пережито голод і війну …

І схиля калина своє віття,

Ягідьми всміхається йому.

Височіє храм… Роки минають.

Він стоїть як пам’ятка століть.

Життєдайну силу в собі має,

Що дає натхнення людям жить.

9 учень. Вітчизна починається з малого:

Із лісу й гаю, поля і дібров,

Із квітки під вікном і пісні мами,

Яка лунає в серці знову й знов.

Із казки починається в дитинстві

Та ще з верби, що плаче над ставком,

Із трав шовкових в росянім намисті,

З пшеничних нив з дозрілим колоском.

Вітчизна починається у серці

З любові до землі і до людей;

Із слави козаків, що у шаленім герці

Зуміли край звільнить від ворогів.

Любити землю – значить пам’ятати

Її історію, що лине у віки;

Пісні і думи пильно зберігати,

Примножувати славу на віки!

(Лине тиха мелодія, чути спів солов’я)

Виходить козак Ханделей.

Козак. Яка краса навколо! Степ та степ. А яке різнобарв’я трав, що хвилею перекочуються під подихом вітру.

А он здалеку бачу яри та долини, що тягнуться аж ген до берегів швидкої річки В’язівки.

Тут буде село!

Дівчинка. Добро дня, козаче Ханделею.

Хлопчик. Чи легким був ваш шлях з козацької вольниці на наші неозорі степи?

Дівчинка. Чи сподобалося Вам тут?

Козак. Хто ви такі? Звідки знаєте, як мене звати?

Хлопчик. Ми - твої нащадки, славний козаче. Ми прийшли з майбутніх століть.

Дівчинка. Ти чув наші голоси у своїх снах, ти бачив нас у своїх видіннях.

Хлопчик. Саме тут, у цьому степовому краї у ХVIII столітті народиться село, яке буде назване Ханделеївкою на честь тебе, козаче.

Дівчинка. Пройде час, і житимуть тут люди, розорють цілинний степ, засіють поле житом-пшеницею. І співатимуть навесні у густих верболозах солов’ї. А влітку звеселятимуть поля невгамовні  жайворонки.

Козак. Невже отак і буде?

Хлопчик. Буде, козаче. Он чуєш, вже за річкою В’язівкою лине дзвінкий дитячий сміх, і шовковою травою стелиться ніжний дівочий спів. Це озивається голосом віків твоє майбутнє, козаче.

Дівчинка. Ходімо з нами!

(Виходять з ним за руку)

Лине купальська пісня.

(Танець дівчат).

Учитель. Неозорі степи, зелений гай та чарівний став – саме це  дало  натхнення Шуліці Аліні та Яровому Євгену поетично відобразити красу рідного краю.

(Виходять учні).

 Учень. Окрасою села є центральний ставок, який ділить село на дві частини. Який же гарний наш став будь - якої пори року!

Учень. Любимо тебе, наш темноводий красеню. Коли йдеш твоїм берегом, то бачиш, як вода сміється і невинно одбиває в собі блакитне небо з білими хмарами і схиляють свої віти до води красуні верби, і тихим плесом плавають  чарівні лебеді.

 Учень. Пролітають лебеді над моїм селом,

Будять степ і ниви золотим крилом.

Тільки сонце встане – клени й ясени

Радо зустрічають вісників весни.

У селі моєму гарно жити всім:

Затишні будинки, квітів безліч в нім,

Вулиці охайні і широкий став,

Вербами прикрашений і багатством трав.

 Учень. А вже на околиці – луки і степи,

Барви неба й сонця  збіглися сюди.

Тут струмки цілющі, джерельна вода,

Тут зникає часу невпинна хода!

Люди працьовиті в нашому селі –

Люблять труд і пісню дорослі й малі.

Звеселяє пісня степ й зелений гай  -

Як люблю тебе я, мій чарівний край!

Учитель. А зараз Ткаченко Богдани презентує власну пісню "Я українка".

(Звучить пісня Ткаченко Богдани "Я українка").

Учитель. Тема патріотизму, вдячності воїнам-визволителям звучить утворах учнів 9 класу Кобилянської Карини, Руденка Станіслава та учениці 10 класу Леонової Ірини.

(На фоні музики).

Учень. Прикрашає наше Новов’язівське, пробуджує високі почуття пам’ятник визволителям, розташований на перехресті доріг, при в’їзді в село.

 Учень. На мармурових плитах викарбувані імена новов’язівчан, які загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни. Недалеко від пам’ятника звелися високі дерева, оберігаючи вічний сон воїнів-земляків.

 Учень. Від переможного травневого салюту вже минає 70 років, та в нашій пам’яті живуть і житимуть подвиги наших людей, звершені у дні війни.

Учень.

Мій прадідусь загинув на війні –

Про це бабуся згадує мені.

А міг би жити і радіти дню –

О як я ненавиджу ту війну!

Він гарним й молодим ще зовсім був…

Йшов на війну – синочка й голос ще не чув…

Його не бачив я, та сниться він,

Як полем йде пшеничним золотим.

Якби він жив,то розказав мені

Казки цікаві, дивні, чарівні;

Повів би в поле і в зелений гай,

Навчав мене любити рідний край.

Його нема, не повернувся він –

Залишився назавжди молодим.

Лиш з фотографії він дивиться крізь час

І тихо посміхається до нас.

Учень.

 Старенькі сиві ветерани,

Болять вам давні ваші рани,

Лягли і зморшки на чоло –

Тяжке життя у вас було.

За мир і спокій воювали,

Ви рідний край свій захищали.

Пройшли атаки й смуток втрат,

Та йшли вперед, а не назад.

Ми щиро вдячні, рідні, вам,

Що мирне сонце світить нам,

Що кетяги схиля калина -

Вас пам’ятає Україна!

Учень.

 У травні Свято перемоги

Ми відзначаєм раз у раз,

Воєнні згадуєм дороги

У  грізний той далекий час.

Ми пам’ятаєм ветеранів,

Полеглих згадуєм усіх

І квіти з лісових галявин

Несемо бережно для них.

Ці квіти – наша вдячність щира

За небо чисте, спів дібров,

За вашу мужність, силу й віру

Спасибі скажем знов і знов.

 (Звучить пісня "Мальви"у виконанні учениці 9класу Сахацької Надії).

Учитель. Наші учні не тільки вміло складають вірші, а ще й проводять краєзнавчу роботу, досліджуючи життєвий шлях талановитих земляків.

Учень. З-поміж усіх багатств села найбільшим є люди -- добрі, працьовиті, відверті, щирі. Багатий і духовний світ новов’язівчан. Скільки талановитих людей має наше село.

Учень.

Одним із них був і поет Григорій Маловик, життя якого було коротким, але яскравим. Він помер зовсім молодим, залишивши  свої вірші, залишивши сина, рідних та ще стареньку батьківську хату на околиці села.

Учень. Плануючи на засіданні літературного гуртка нашу роботу, ми вирішили пройти рідними поетові стежинами, відвідати тих людей, котрі добре знали Григорія Яковича, а всі матеріали дослідження систематизувати у книгу «Стежинами пам’яті».

(Демонструють книгу)

Зараз ознайомимо Вас із деякими фрагментами своєї роботи.

2 учень. Народився поет у маленькій хатині  на околиці Новов’язівського 18 серпня 1940 року.

У цьому році йому б виповнилося 75. А помер він після тяжкої хвороби 28 травня 1970, не доживши декілька місяців до свого 30-річчя.

3 учень. Багато цікавого ми дізналися про Григорія Яковича, який належить до плеяди поетів - шістдесятників.

 Після закінчення середньої школи працював у районній газеті, райкомі комсомолу, а після закінчення філологічного факультету Дніпропетровського університету – редактором сільських вістей обласної студії телебачення.

Товаришував Григорій Маловик з поетами Олександром Завгороднім, Іваном Сокульським, Михайлом Дяченком, Миколою Вінграновським.

4 учень. Дружина старшого брата Михайла Галина Іванівна та племінник Віктор Михайлович розповіли, що Григорій Якович часто приїздив до рідного села, до батьківської хати, до своєї мами Уляни Дмитрівни, яка пережила свого сина на 22 роки.

Вчитель.  

5 учень.

Місяць сховався в кленах,

Стелиться тінь до хати.

Дарма, що в хатах темно,

Знаю – не спить ще мати.

Тільки торкнувся шибки:

- Хто там? – теплом війнуло.

Біле крило косинки

 Тихо в вікні майнуло.

Двері на ніч не закриті,

Сина  чекала, певне…

Руки на шиї звиті,

Горнеться мати до мене.

Радість аж сльози хлюпа,

Стримуюсь ледве-ледве:

-         Мамо, ну годі, люба,

Я ж у відпустку до тебе.

6 учень. Вулиця, на якій жив Григорій, була обсаджена кленами. Ці дерева дуже любив поет, він захоплювався їхньою силою та величчю.

І що є дивним, саме  клени виросли біля могили поета, як символ   невмирущості його душі.

(Пісня "Тягнуться до сонця…")

Учні читають напам'ять поезію Г. Маловика.

Учень.   

Серце

Маю землю від прадіда рідну,

Маю славу свою і ганьбу,

Маю душу, окопами зриту,

І окопами зриту судьбу.

І прославлене маю слово,

І не в’яне рушник над вікном,

І немає у серці злого,

Бо крізь нього тече Дніпро.

Бо на серці, мов на планеті,

Шлях Чумацький залишив слід,

Бо крізь серце пройшли в безсмертя

Сиві генії з трудних літ.

Вчитель.  Григорій Маловик писав: «Хочу, щоб рідне слово цвіло розумом мого народу, щоб співав ним мій ровесник і нащадок…». І його бажання здійснилися: поетичне слово продовжує жити в нашому селі, і продовжують «співати ним» ровесники і нащадки Г. Маловика.

Такою людиною є і Михайло Григорович Коломицький, наш земляк, надзвичайно яскрава особистість.

3 учень. Народився Михайло Григорович 1 березня 1942 року в селі Жабунькове  Сахновщинського району на Харківщині.

З 1958 по 1962 рік навчався в Липкуватівському сільськогосподарському технікумі. Після служби в лавах армії працював зоотехніком у Харківській області.

В 1974 році після закінчення Харківського зооветеринарного інституту приїхав у наше село, де і зараз  живе. Поетичній справі Михайло Григорович навчався у літературній студії м. Дергачі у поета В. Тимченка – члена Спілки письменників України.

Друкувався у різних періодичних виданнях, видав  збірку віршів «Сходи зрілої душі», а нещодавно – «Сходи зрілої душі. Випуск 2.»

Учень 4. Михайло Григорович частий гість нашої школи. Він щирий і відвертий з читачами, живе проблемами сьогодення, намагаючись вловити зв’язок між миттю і вічністю, між людиною і рідною землею.

Учень 5           

В це село закохавсь я відразу…

Ще душу п’янила мінлива студентська воля.

Перекликалось у серці минуле і вабливе близьке,

Та привела мене в край козацький праведниця-доля,

За Дніпро, за ріку Самару – в село Новов’язівське.

Гомонів на примхи щедрий березень-провісник,

І весна-чародійка вже хвацько сідлала баского коня…

Ненароком Фортуна мені посміхнулася скупо, не злісно,

І долю свою я віч-на-віч, як неньку, обняв.

В це село закохавсь я відразу й донині,

Не намилуюсь ніяк  пейзажем цілющим сільським…

Наснагу і радість вбачаю у кожній творчій днині,

В окрасі Дніпровського краю – селі Новов’язівськім.

Учитель. Сьогодні Михайло Григорович завітав до нас і прочитає свою поезію …

(М. Г. Коломицький читає свою поезію).

Учень. Ми дякуємо Вам, шановний Михайле Григоровичу, за ваші чудові вірші, за вашу творчість. Можливо, в майбутньому і серед нас будуть поети, які,як і ви, тепло своєї душі, свій талант даруватимуть людям.

(Учні дарують поету квіти та свою збірочку віршів).

Учитель. Говорять, що село живе тоді, коли чути дзвінкий дитячий сміх, коли двері гостинно відчиняє школа, коли лунає щира українська пісня.

  Творчою перлиною нашого села є  художній колектив "Любава", в піснях якого розкривається справжня пісенна душа нашого народу.

 (Звучить пісня"Хата моя, біла хата" у виконанні колективу "Любава").

Учитель. Наша подорож поетичними, духовними стежинами

Новов'язівського  закінчується, але не закінчується наше прагнення робити кращим своє село, вдосконалюватися та творчо розвиватися самим, продовжуючи славні традиції наших талановитих земляків.

Любімо свою землю, своє село, свою рідну Україну!

Пісня «Розкажи про Україну»

Учень. На згадку про нашу творчу зустріч ми даруємо гостям поетичні збірочки "Калиновий світанок", де вміщені кращі вірші наших гуртківців.

(Учні дарують збірочки).

Учитель. Дякуємо за увагу.