Акорди осені

Осінь. Золота пора…

Скільки таємничого, магічного, прекрасного несе вона з собою. Недарма про золоту осінню пору складено чи не найбільше віршів та пісень.

    Захоплено пише про осінь і Ліна Костенко. Які яскраві, насичені, неповторно-барвисті образи малює вміла рука поетеси! Слова її чудових віршів нанизуються в строфи і пливуть, як музична ріка. Рядки звучать, як НЕЗВИЧАЙНІ АКОРДИ ОСІННЬОЇ МЕЛОДІЇ. 

АКОРД ПЕРШИЙ – МАГІЧНИЙ

                                                         Самі на себе дивляться ліси,

                                                                         Розгублені од власної краси.

                                                                         Немов пройшов незримий Левітан,

То там торкнув їх пензликом, то там.

  Л. Костенко, "Самі на себе дивляться ліси…"

                      Поет і Осінь…

                                       Осінь і Поет…

                       Єднає їх незримо й невловимо

                       Краси природи й магії дует,

                       Що у поезії злилися воєдино.

                      Схвильовано торкнулися краси —

                      І линуть "увертюри перші звуки",

                      І "хуртовини айстр" у крапельках роси,

                      І "журавлів прощальні сурми".

                     О пані Ліно…

                                      Пані Ліно й Осінь…

                    Які слова зуміли ви знайти,

                    Щоб так натхненно змалювати осінь

                     В магічних барвах дивної краси!

АКОРД ДРУГИЙ – СЕНТИМЕНТАЛЬНИЙ

                                                               Осінній день, осінній день, осінній!

                                                                О синій день, о синій день, о синій!

Л. Костенко "Осінній день, осінній день…"

                      Серпанком сонним стеляться сади

                      (Сріблисто-сірий сон – сентиментальний)…

                       Схвильовано сховалися сюди

                       Смерек самотніх сині серенади.

                       Спускає сонце сховані стрічки,

                       Схмурнілий сад спідлоба споглядає…

                       Суцвіть строкатих схилено сачки…

                       Самотнім смутком саксофон співає.

АКОРД ТРЕТІЙ – ФЕЄРИЧНИЙ

                                                                       Поле – мов сцена. Завіса – ліс.

                                                                         І диригент от-от змахне рукою.

                                                                            В актриси осені сьогодні бенефіс.

                                                                    Вона чарує світ своєю грою.

                                                                  Л. Костенко "Осінні карнавали"

                     Поспіхом похмурий падолист

                     Підмалює приморозком простір,

                     Присмерком повільно пролетить,

                     Павутинням плавні прополоще.

                     Бенефіс природи. Бенефіс…

                     Днів осінніх дощова прем’єра.

                     Жовте листя падає "на біс",

                     Сонце закрива туман-портьєра.

АКОРД ЧЕТВЕРТИЙ – НЕПОВТОРНО-БАРВИСТИЙ

                                                 Красива осінь вишиває клени

                                                                        Червоним, жовтим, срібним, золотим…

                                                                             Л. Костенко "Красива осінь…"

                       Має осінь барви дивні:

                       Золоті, червоні, срібні…

                       Сонця й "листя жовтий шквал"—

                       Це осінній справжній бал.

                       В поетичних дивних римах

                       Линемо ми в осінь зримо,

                       Відчуваєм барви слова,

                       Що дарує віршів мова.

АКОРД П’ЯТИЙ – ЖИТТЄСТВЕРДЖУЮЧИЙ

                                                                Сумна арфістко, — рученьки вербові!—

                                                                По самі плечі вкутана в туман.

                                                                Зіграй мені мелодію любові,

                                                                Ту, без котрої холодно словам.

                                                       Л. Костенко "Ті журавлі і їх прощальні сурми…"

Осінь у природі – справжнє диво!

Це пора надії й сподівання,

І життя присутність невловима,

Що звучить в мелодії кохання.

Хоч за літом плаче в травах коник

(де ж мелодія його дзвінка та гарна),

Та вже лунає журавлиний оклик –

Осанна осені! Життю осанна!